УКРАЇНСЬКА ЛАЙКА НА ШКАРПЕТКАХ: ЯК ЦЕХ НАВЧИВСЯ КРАСИВО ЛАЯТИСЯ

“Та іди ти до біса”, “дідька тобі лисого”, “Йосип драний”, “тиць-пиздиць”, “руки з сраки”, “негідник”, “халепа”, “срав пес - перділи гуси”, “стули писок”.

Звучить як сварка. Насправді — українська мова в одному зі своїх найживіших режимів.

Українська лайка для ЦЕХ — це дотепність, ритм, характер і здатність сказати різко, але красиво. У ній багато побуту, метафори, абсурду, чортів, холєри, прокльонів і таких мовних конструкцій, які неможливо нормально перекласти іншою мовою. Вони працюють тільки тут. У нашому голосі, темпі й інтонації. Саме тому українська лайка стала однією з перших мов бренду ЦЕХ.

Її часто плутають із матом. Але лайка ширша. Це спосіб емоційно відреагувати, підколоти, поставити людину на місце, розрядити ситуацію або сказати те, що звичайна ввічлива фраза не витягує. Дослідниця Орися Демська говорить про обсценну лексику як про градуйоване явище — від прокльону до жорсткого мату, а не як про один суцільний “брудний” шар мови.

Українська лайка має власну образність. Вона не зводиться до кальки з чужої обсценної культури й не потребує дозволу, щоб звучати природно. У словнику Лесі Ставицької “Українська мова без табу” зібрані обсценізми, евфемізми, сексуалізми, лайливі слова й вислови, що живуть в усному мовленні, літературі, публіцистиці, традиційному сороміцькому та сучасному міському фольклорі.

Окремий пласт — сороміцькі пісні. Це фольклор, у якому еротика, побут, гумор, натяк і пряма фраза працюють разом. Упорядкована Михайлом Красиковим збірка “Українські сороміцькі пісні” подає ці тексти як матеріал, у якому видно гумор, світогляд, образне мислення й побут українського народу.

Є ще “Бандурка. Українські сороміцькі пісні” — збірка із записами Зоріана Доленги-Ходаковського, Михайла Максимовича, Платона Лукашевича, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Павла Чубинського, Хведора Вовка та інших. Тобто сороміцька традиція — це зафіксований фольклорний матеріал, а не випадковий набір “смішних непристойностей”.

Козацьку лайку теж часто згадують у цьому контексті. Для нас вона важлива не як музейна реконструкція кожного слова, а як тип мовної поведінки: різко, образно, дотепно, без стерильної ввічливості. Українська лайка вміє бути грубою, але не тупою. У цьому її сила.

Коли ЦЕХ тільки народжувався, ми не хотіли робити чергові “прикольні шкарпетки”. Хотілося взяти живу українську мову й перенести її на річ, яку люди носять щодня. Так з’явилися перші моделі з українською лайкою: “Тиць Пиздиць”, “Дідька Лисого” та “Іди до біса”. Сьогодні шкарпетки з українською лайкою вже звучать природно. Їх купують, дарують, фотографують і впізнають як частину ЦЕХ.

На старті все було жорсткіше. Перші магазини не дуже розуміли, що робити з такими написами. Для когось це були “матюки”, для когось — зайвий ризик на полиці. Саме з цих моделей почалася наша співпраця з першим магазином. Це був момент, коли стало зрозуміло: українська лайка може жити не тільки в розмові, фольклорі чи словнику. Вона може бути на щоденній речі — і люди готові це носити.

Для нас лайливий напис на шкарпетках — це дизайн-рішення. Фраза має працювати з кольором, композицією, ритмом, характером моделі й тим, як людина уявляє себе або того, кому дарує пару.

“Іди до біса” — це не тільки посилання. Це стан.
“Дідька Лисого” — відповідь, яку іноді не треба пояснювати.
“Тиць Пиздиць” — короткий звук моменту, коли все пішло не за планом.

Такі шкарпетки легко стають подарунком. У них швидко впізнається людина, ситуація або настрій. Це креативні шкарпетки українською, які можуть сказати більше, ніж листівка.

ЦЕХ використовує цю мову не для шоку. Нам цікавіше витягнути живу фразу з побуту й дати їй нову форму. Зробити так, щоб українська лайка не лежала десь у словнику чи фольклорній збірці, а жила на щоденній речі.

Оскільки мова існує не тоді, коли її обережно зберігають. Вона існує, коли нею користуються.

Шкарпетки з українськими написами стали для ЦЕХ одним із перших способів говорити прямо. Без шароварщини. Без псевдопатріотичного пафосу. Без спроби зробити українське “пристойнішим”, ніж воно є.

Українська лайка не потребує стерилізації. Вона потребує влучного місця. Ми знайшли для неї таке місце на шкарпетках. Це маленький носій української мови, яку довго соромилися показувати в сучасному дизайні. Тепер її можна носити, дарувати й використовувати за призначенням.

Українська лайка не зникла. Вона просто чекала нормальної пари.

Лайся красиво.
ЦЕХ підкаже як.

Олексій Яворський — дизайнер, owner ЦЕХ
@yav0rsky · 2021